Виховні заходи

СЦЕНАРІЙ

ВИХОВНОГО ЗАХОДУ

«Герої не вмирають!»

                                                            Автори сценарію:

                                                           Назарук Т.Л

                                                               Матвійчук Н.Д

ВІННИЦЯ 2016

ВИХОВНИЙ ЗАХІД

«Герої не вмирають!»

Автори сценарію:

Назарук Т.Л

Матвійчук Н.Д

ВІННИЦЯ 2016

Сценарій заходу

«Герої не вмирають!»

Мета: вшанувати пам’ять героїв Великої Вітчизняної війни, війни в Афганістані, героїв Революції Гідності, Небесної сотні, прищеплювати любов до Батьківщини, виховати патріотичну свідомість,  розвивати бажання стати гідними громадянами України.

Слова вчителя

Добрий день Вам шановні наші гості!

У нашій школі, 9 лютого 2011року було відкрито музей військово патріотичного виховання «ПАМ'ЯТЬ».

Декілька слів щодо історії створення музею.

Учнем нашої школи був колишній воїн –десантник Валерій Тарнавський, який загинув у 1985 році від кулі снайпера, виконуючи свій патріотичний обов’язок в Афганістані. За мужність і відвагу нагороджений орденом Червоної зірки посмертно.

За ініціативи класного керівника Валерія, Чурпій Валентини Іванівни, в кабінеті 26 була встановлена пам’ятна дошка , згодом в шкільному музеї

«Історії України» оформлено куточок пам’яті присвячений Валерію Тарнавському. А у 2011році за ініціативи Всеукраїнської громадської спілки воїнів- афганців « Ніхто, крім нас», за сприяння організації воїнів-афганців Замостянського району м. Вінниці та за підтримки адміністрації та педагогічного колективу школи , було відкрито цей музей

Музей отримав назву « ПАМ'ЯТЬ», адже народна мудрість свідчить:

«Герої живуть доти, доки про них пам’ятають». На той час в цьому залі було вирішено поєднати історію двох воєн- Великої вітчизняної війни (1941-1945) , та війни в Афганістані (1979-1989). Згодом експозиція музею поповнилася матеріалами про події Революції Гідності (2013-2014 рік) та події під час Антитерористичної операції на сході України.

Запрошуємо Вас погортати героїчні сторінки нашого народу

Під музичний супровід читають рядки «Реквієму»

Екскурсовод1:

Пам’ять з серця не стерти

Смуток в спомині тім,

Це потрібно не мертвим,

Це потрібно живим!

Екскурсовод2:

Ні, забувати не варто.

Щоб гул снарядів не вив.

Це потрібно не мертвим.

Це потрібно живим!

Екскурсовод1:

Перші стелажі з експонатами нам розповідають про події Великої Вітчизняної війни .

Екскурсовод2:

22 червня 1941 року Фашиська Німеччина напала на СРСР- розпочалась радянсько –німецька війна(1941-1945), яка увійшла в історію під назвою Велика Вітчизняна війна.

Сценка « Дівчата»

Оля:  (з лілеєю в руках замислено)

               Поглянь, Таню, що це за диво!

               Краса холодна, просто неземна,

               Лілея біла, чиста і красива

               Неначе штучно створена вона.

Таня:     Якась ти, Олю зовсім не звичайна,

              Їй богу, милуватись час знайшла.

              А де ж дівчата всі?

             (Гукнула) Ану! Сюди! Тут Оля щось знайшла!

(На сцену виходять ще дві дівчини з квітами, милуються лілеєю, а потім сідають на галявині і складають квіти)

(Гримить грім від вибуху куль)

Оля:      Гримить так близько, десь гасають кулі!

Таня:    Помилуй Боже! Ми й раніше чули,

             Та в наше місто не ввійшов цей жах.

Оля:     Коли я бачу рідне небо світле

             І розмежену теплом траву,

             То відчуваю, скоро все це зблідне,

             І думаю, для чого я живу!

Таня:    І вечір вже настав такий тривожний,

             Це довга низка коней і підвід,

             Бійці поранені і погляд кожний

             Як винуватий, сум летить їм вслід.

             Вони все йдуть, а сутінки звисають.

             Цей гул страшний і горизонт в вогні.

(Дівчата встають і підходять до Тані й Олі)

Оля:    То Ровеньки мабуть вогнем палають,

            Тривожно, та не боязко мені.

            Коли над нами вже біда нависла,

            Я не боюсь ні боротьби, ні мук,

            Ми ворога таки кільцем затиснем,

            Відчує він ще силу наших рук ( Усі разом).

Таня:  Як добре нам жилося до війни,

            Чому не жить народам всім у мирі,

            Що ділять, за що борються вони?

           Як гарно можна людям жить на світі.

(Таня й Оля йдуть зі сцени, переодягаються медсестрами)

Відео «Летять літаки», звуки війни

Дівчина 1:  Артилерійський грім все наближається,

                   Топтався ворог по моїй землі,

                   Як чорний демон грізно просувався,

                   Все руйнував, топив життя в крові.

                   Вслухалась юність у воєнні кроки,

                  Вдивлялась пильно й не могла сприйнять.

Дівчина 2: В політ збирались енергійні роки,

                  Та не дала війна крило піднять.

                  Яскраво й світло майбуття яснілось,

                  Та раптом зблідли обрії ясні.

                  Війна, як привид у життя вселилась

                  І корективи вправила свої.

(Дівчата йдуть зі сцени)

Пісня

Екскурсоводи1:

Великий вклад у перемогу над нацистськими загарбниками внесли наші земляки: 123 вінничан удостоєнні звання Героя Радянського Союзу , 42 вінничани –повні кавалери ордена Слави.

Екскурсоводи 2:

Дорогу ціну заплатив український народ у найстрашніші за всю світову історію війні 1941-1945років.

Екскурсоводи 1:

Вже минув 71 рік з того часу , коли замовкли останні гармати і настала тиша в нашій країні. Прийшов мир, довгоочікуваний вистражданий, оплачений найвищою ціною, ціною життя крові і сліз.(музика)

ІІ пара екскурсоводів

Екскурсоводи3:

Все далі відходили у минуле грізні і важкі роки Великої Вітчизняної війни , здавалося вороття тим жахам немає, але й у повоєнні роки кров наших захисників рясно кропила землю, не свою, чужу...(Пауза) не за власною волею, а за наказом українці чесно виконували свій патріотичний обов’язок перед СРСР.

Екскурсовод 4:

Далі наша розповідь піде провійну в Афганістані.

Екскурсовод 3:

Афганістан…біль наш, жаль наш, ганьба наша. Майже десять років «дивної» афганської війни не забути, не викреслити з життя .Більше ніж трьох тисяч наших земляків –вінничан, яким на долю випала служба на цій древній землі, не загоїти душевні рани майже півтори сотні сімей, котрі втратили своїх синів, браті, чоловіків, коханих, батьків-свою надію , своє майбутнє.

Екскурсовод 4:

Немає чим виправдати наші втрати в Афганістані. Нам ніколи не повернути дев’ятнадцяти-двадцятилітніх, які назавжди залишаться молодшими за своїх однолітків

Це не лише незагоєна рана , біль її учасників, це- застереження на майбутнє.

Пам’ять людська не повинна бути втрачена.

Війна в Афганістані почалася 1979 року і тривала до 1989року.

Екскурсовод 3:

За довгих 10 років на цвинтарях з’явилося багато свіжих могил з фотографіями юних облич. На Батьківщину щоразу летіли «чорні тюльпани»-вантажні літаки з особливим вантажем-останки загиблих воїнів в оцинкованих гробах.

Під час цієї війни загинули і зникли безвісти 15031 людина із 620тисяч громадян колишнього Радянського Союзу, які брали участь у воєнних діях. Серед загиблих також кожна четверта людина родом із нашої держави. Серед них і наш земляк , випускник 11 школи Валерій Тарнавський.

Екскурсовод 4:

Валерій навчався в нашій школі, після закінчення пішов в армію. Служив у 186 окремому Повітряно-десантному батальйоні спеціального призначення. Загинув у 1985 році в Афганістані під час виконання завдання. За мужність і відвагу Валерій Тарнавський нагороджений орденом Червоної зірки посмертно.

Пісня під гітару « Здраствуй мама…»

Вірш « Останній лист»

( Екскурсоводи ІІ виходять із зали):

1Ведуча:

Україна не раз піднімалася з колін. Побита і ціла в ранах, та нездоланна для ворогів своїх, вона йшла ворогу під кулі, щоб захистити всіх своїх дітей. Терновим шляхом дійшла Україна до сьогоднішніх днів.

Україна:

Сторіччями здригався мій народ

Від ярм, від зрад й кривавих заворушень,

І мову як духовний ополот

Втирали в бруд прямісінько у душах.

Шевченко вмер. І Лесі вже нема.

Є незалежність. Є уже свобода.

І все одно ще темно від примар.

І все одно щось гірко труїть воду.

2 Ведучий:Здавалось все скінчилося, давно минуло і більш ніхто не пройде шляхом тих кривавих дій. Та не так здавалось, як вже сталось. Що робиться з тобою, чому ти плачеш,  Україно?

Україна: В вогні та диму страдають мої міста. Мене понищено, спалено. А найбільше серце обливається кров’ю за сотні моїх дочок і синів, які загинули від куль власної влади. Ще болять і кровоточать рани, земля захлинається від крові та сліз матерів, сестер, побратимів.

2 Ведучий: За три місяці Україна прожила цілу історичну епоху.

1 Ведуча: 22 листопада 2013року заява  влади призупинити підготовку до підписання угоди про Євроінтеграцію сколихнула народ України. По містах почали збиратися студентські протестні акції.

1Уч.:

Спохмурніла земля, коли звістка прийшла.

Як із вибором нас обдурили:

Знахабнілі чини, що свавіллям жили,

Курс в ЄС на «тайожний» змінили.

Ми з протестом пішли, хто ж тоді, як не ми,

Нас в столиці зібралось немало.

І здригнувся Майдан, похитнувся весь клан,

Революція слово сказала.

2 Уч.:

Гей, розвивайся прапор свободи!

Йди на майдани, вільний народе!

Хай не злякають нас перешкоди,

Тут ми підпишем власні угоди!

3 Уч.

В бій барабани!

Всі на майдани!

Люди Країни

Правда за нами!!!

4 Уч.:

Влада, насилля і розкрадання,

Має відчути наше бажання

Жити у мирі, без фальшування…

Досить неправди! Досить страждання!

Осінь не гріє руки та ноги,

Гріють надії і діалоги.

Зносити чинно мусим тривоги

Й гордо стояти до ПЕРЕМОГИ!!!

3Уч.В бій барабани!

Всі на майдани!

Люди Країни

Правда за нами!!!

2 Ведучий: 30 листопада у Києві на Майдан вийшли сотні молодих студентів, які всіляко підкреслювали мирний характер своєї акції.  Злочинна влада вчинила замах на мирний протест і на декларовані цими молодими людьми загальноєвропейські цінності. Десятки протестувальників були по звірячому побиті спецпідрозділами міліції  і у важкому стані потрапили до лікарень, а доля багатьох з них невідома і до сьогодні.

2 Ведучий: До нас прийшла війна .Справжня кровопролитна війна. Нас намагалися винищити за бажання мати людську гідність і самим обирати своє життя. Настав той час, коли кожен українець мав зробити вибір: або ти станеш рабом, або будеш вільною людиною і житимеш у вільній державі.

Уч.:

Палає Київ у вогні,

Горять сталеві БТРи

Там на межі-передовій,

Народ боронять волонтери.

Палають шини і серця,

Ніхто не хоче помирати,

Перед екраном матері

і там, і там їхні солдати…

Уч.: Коли Герої в передсмертний крок,

Так віддано цю волю здобували,

Свідомо вбивці, тиснучи курок,

У пекло свої душі віддавали

Режим стріляє в потилиці й спини,

Убивають людей мисливські гвинтівки.

А все, що ми можем – палити шини.

Україна бере початок з бруківки.

Цвітуть на Майдані смерті тюльпани,

Тріпочуть на вітрі криваві знамена,

Вогонь облизує трупи і рани.

Україна бере початок із мене.

Ріки крові уже течуть.

На країні – вогненний шов.

Дзвони дзвонять – щоб ти почув.

Дзвони дзвонять – щоб ти пішов.

1 Ведуча: Тисячі поранених і майже 100 людей було вбито снайперами та бійцями спецпідрозділів міліції.

2 Ведучий: Безсмертні душі вбитих і закатованих відійшли у небеса, але вони вічно житимуть в народній пам’яті, бо «Герої не вмирають!»( разом)

Уч. :…і мовчки сотня не покорених героїв

 відходила у чисті небеса,

 і погляди знесилених мільйонів

 дивились вслід братам, батькам, синам.

Серця мільйонів – болем умивались… .

Серця ж Героїв битись не могли,

І очі їхні вже не відкривались.

А сотню вже зустріли небеса..

Уч. Летіли легко, хоч Майдан ридав…

І з кров’ю перемішана сльоза….

А батько сина ще не відпускав..

Й заплакав Бог, побачивши загін:

Спереду – сотник , молодий, вродливий

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній-сивий-сивий..

І рани їхні вже не їм болять..

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла…

На небі спокій їх чекає вже;

І Вічна Пам`ять на землі настала.

За них ми Богу молимось лише,

Та промовляєм: Слава! Слава! Слава!

Пісня «Пливе кача»

Уч. :Майдан… з Героями іде прощання…

Тисячі людей зібралися в цю мить.

Для когось на землі вона передостання,

А хтось в землі сирій вже мирно спить…

Вже не побачить батько, не зустріне мати…

Живого сина в світі більше вже нема…

Прийшли у путь останню проводжати

Своїх Героїв… вічная їм честь й хвала…

Уч.:

Пливуть гроби по морю, як човни –

по морю рук, по морю сліз і гніву.

Пливуть в човнах розтерзані сини

На хвилі молитов і переспіву.

Пливуть човни, гойдає кожну лодь

людська долоня, тепла і тремтяча,

Човнами править втишений Господь,

а серце розривається і плаче.

І кожна мати плаче, і пече

їй кожна рана у чужого сина.

Стоїть Майдан братів – плече в плече

і разом з ним ридає Україна.

Уч. Нехай же вам, герої, віддає

Святий Петро ключі від того раю,

де убієнний ангелом стає,

бо він герой. Герої не вмирають.

Герої не вмирають. Просто йдуть

з Майдану – в небо. В лицарі – зі смерті.

Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть…

Героєм слава – вписано у серці.( Пауза) схилили голови, музика

Уч. Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників- заброд !

Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде! 

Ведучий 1. 24 роки українській державі, але це лише мить, незначна частина нашого минулого. І знову життя поставило перед нами випробування: події останніх місяців примусили кожного українця відчути свою причетність до своєї країни, а також  зрозуміти, що ми - господарі на власній землі.

Ведучий 2. Та не всім це до душі. Сепаратисти зазіхають на територіальну цілісність нашої держави. На Сході точаться криваві бої. Там вирішується доля і майбутнє України. Але ми знаємо, що ми – єдині, що перемога буде за нами. Єдина Україна – іншого шляху у нас немає.

Ведучий1. Саме за це зараз в АТО воюють наші герої. На полі битви – захисники, воїни. Вони мужні, сміливі, хоробрі. Не шкодуючи власного життя, захищають неньку-Україну. 

Читець

Пішов на схід. Та повернутись обіцяв.
Я пам’ятаю, як гуртом ми проводжали
Тебе в АТО. А ти сміявся та не знав,
Що там, на небі, вже для тебе готували.

Ти був в боях, ти бачив ворога лице,
Хоче лицем його оскал навряд чи зветься,
Коли попав із побратимами в кільце,
Ти розумів, що битись насмерть доведеться.

А мати в ніч ніяк заснути не могла,
Чомусь молилась, довго-довго так молилась,
Неначе сердцем поруч весь цей час була,
Аж поки пташка у вікно її забилась.

І в цю хвилину зрозуміла: «Вже нема
Її соколика»,- бо то в віконце билась
Його душа, мов птах, самотня та сумна,
І головою мати стомленно схилилась.

Мій друг — герой, загинув вчора на війні,
І ми продовжувати маєм його справу,
Стати на захист української землі,
Бо захищаєм Батьківщину та державу.

Всіх до одного ми повинні пам’ятати,
Хто нас в цей час тяжкий на сході захищав,
Щоб знала кожна вбита горем мати,
Що не даремно син життя своє віддав.

Ведучий 2: Дякуємо за подвиг випускнику нашої школи Сичу Тарасу(біографія)

Ведучий 2.

Запалим свічку пам’яті про тих,
Кого війна забрала в домовину.
Бог забирає кращих, може і святих.
У когось батька, в когось - і дитину.
Ведучий 1.

Запалим свічку й тихо пом’янемо
Героїв тих, що бились за свободу.
А ворога назавжди проклянемо,
За те, що відібрав він цвіт народу.

Ведучий 2.

Сьогодні Україна вся в плачу,
По всіх усюдах б’ють церковні дзвони.
Запалим в кожнім домі ми свічу.
І всі разом підійдем до ікони.
 Ведучий 1

Помолимось за тих, хто ради нас,
Йшов крізь вогонь і знищував гармати.
Когось забрала куля, когось убив фугас,
І не одна ридає зараз мати.
Ведучий 2.

Запалим на вікні вогонь скорботи
За тих Героїв, що не впали духом.
І не дали країну побороти.
Нехай же Вам земля всім буде пухом.

Ведучий 1. Просимо вшанувати пам'ять загиблих героїв України, запаливши свічки.

Реквієм хвилина мовчання.

Уч. Тобі я дякую, герою, за майбутнє,
за твою честь, відвагу та знання,
бо через тебе Україна знову стане вільна.
Тобі я дякую, герою, за життя!

Ведучий 1: Допоки ми живі - житиме пам’ять про наших героїв. Тарас Сич та Валерій Тарнавський  з меморіальної дошки щодня зустрічатиме і проводжатиме поглядом учнів, нагадуватиме кожному з нас, що вони поклали життя, аби ми жили в мирній квітучій Україні.